Стратегічні вектори управління еколого-соціо-економічною системою регіону

Комплекс попереджувальних заходів щодо збереження навколишнього природного середовища включає конкретні рішення щодо ефективної компенсації можливих (в тому числі і необхідних) збитків, які нанесені навколишньому середовищу. Метою такої компенсації є створення необхідних передумов для забезпечення максимальної швидкості біологічного самоочищення (самовідновлення) системи. Швидкість самовідновлення тісно пов'язана з рівнем антропогенних змін навколишнього середовища в результаті функціонування біосоціоекономічної системи. Перші збитки екологічної рівноваги системи характеризуються довготерміновим процесом їх накопичення (зміни природного ландшафту, поступові зміни гідрогеологічних умов території тощо). Подальші збитки мають стрибкоподібний характер і визначаються високою концентрацією збитків (забруднення ґрунтів і водоймищ, деградація ґрунтів, знищення природоохоронних території, забруднення рекреаційних ресурсів тощо).

Цілеспрямованість технологічних, виробничих і організаційних методів охорони навколишнього середовища в процесі функціонування еколого-економічної системи має управлінський характер і сприяє чіткому дотриманню екологічних критеріїв і вимог. Інформаційно-діагностичні та профілактичні методи охорони навколишнього середовища сприяють забезпеченню рівноваги в еколого-економічній системі в межах регламентованих норм.

Процес управління еколого-економічною системою регіону передбачає комплексний системний підхід у вирішенні всіх завдань розвитку кожної підсистеми і самої еколого-економічної системи, забезпеченні оптимізації природокористування та збереженні навколишнього середовища. Розвиток кожної з підсистем і окремих галузей в них ставлять різні, а іноді зовсім протилежні вимоги до одних і тих самих природних ресурсів, що призводить до виникнення конфліктів інтересів у сфері природокористування регіону. При розв'язанні цих конфліктів увага природокористувачів зосереджується на використанні природних ресурсів і умов, а питання охорони-та відновлення природних ресурсів покладається на державні владні структури, або зовсім залишається майбутнім поколінням.

Комплексність управління еколого-економічною системою регіону передбачає вирішення питань щодо використання, охорони та відновлення природних ресурсів і умов регіону. Основою для розробки регіональної програми розвитку та управління цим розвитком є аналіз сучасного стану природокористування в регіоні та стану еколого-економічної системи і кожної підсистеми (економічної, екологічної, соціальної) окремо. Після проведення аналізу системи визначаються антропогенні і техногенні факторі впливу на компоненти еколого-економічної системи: атмосферу, літосферу, гідросферу та біосферу. Екологічний стан еколого-економічної системи, яка формується в результаті виробничої діяльності, оцінюється за допомогою інтегрального критерію, який відображає інтегральний рівень збитків навколишньому середовищу в результаті антропогенного тиску.

Наведені вище концептуальні положення повинні стати підґрунтям для розробки стратегії управління еколого-економічною системою регіону. З одного боку, стратегія повинна забезпечувати раціональне використання природно-ресурсного потенціалу територій поліфункціонального призначення та охорону навколишнього середовища, а с іншого - економічний розвиток і добробут суспільства шляхом підвищення рівня екологічної, технологічної і продовольчої безпеки.

Цікаві статті з розділу

Акумулювання радіонуклідів грибами в зонах радіоактивного забруднення
В даний час і в перспективі особливо гостро постає проблема екологічної безпеки навколишнього середовища, екологічно безпечного природокористування при зростаючих антропогенних навантаженнях ...

Методика розрахунку розсіювання шкідливих речовин в атмосфері
У сучасному суспільстві зростає важливість не тільки екологічних проблем, але й пов'язаної з ними природоохоронної діяльності, проведеної на підприємствах. Серед існуючих напрямків приро ...

Гідрологічні характеристики річки
Територією Сумської області протікає 165 річок довжиною понад 10 км кожна, які належати, до басейну Дніпра. Найбільші з них: Десна з притокою Сеймом, Ворскла, Сула, Псел. Хорол. Густота річкової сі ...