Водоспоживання, його різновиди і особливості
По характеристиках джерела водозабори розділяють на підземних і поверхневих. Підземні джерела водопостачання, як правило, відрізняються стабільнішими характеристиками якості води і відносною захищеністю від забруднення з поверхні. Поверхневі джерела водопостачання відрізняються високою продуктивністю, але вимагають постійного нагляду за дотриманням санітарно-технічного стану території поверхневого джерела: озера, річки[8].
Підземні джерела водопостачання
Підземні води, згідно п.5.3. СНіП 2.04.02-84 «Водопостачання. Зовнішні мережі і каналізація.», водоприймальні споруди (підземне джерело водопостачання) підрозділяються на:
водозабірні свердловини (частіше використаємо термін: артезіанська свердловина) для видобутку артезіанської води;
шахтні колодязі для видобутку здебільше грунтових вод;
горизонтальні водозабори, які у свою чергу підрозділяються на:
§ траншейні споруди використовуються для порівняно невеликого водоспоживання при малій глибині залягання підземних вод;
§ галерейні (власне галереї і штольні), які застосовуються для постійного водопостачання відносно крупних водоспоживачів, споруджувані при значній глибині залягання водоносних горизонтів;
§ кяризи - примітивно влаштовані водозабірні споруди, вживані для сільсько-господарського водопостачання і зрошування невеликих земельних ділянок в напівпустинних районах з невитриманим заляганням водоносних горизонтів;
комбіновані водозабори;
променеві водозабори застосовуються для повнішого захвату підземної води — комбінація шахтного колодязя з горизонтальними буровими свердловинами, закладеними в різні боки водоносного пласта;
каптажі джерел.
Поверхневі джерела водопостачання
Поверхневі джерела для водопостачання підрозділяються на:
річкові - водовідбір з річки;
водосховища - водовідбір з водосховища;
озерні - водовідбір з озера;
морські - водовідбір з моря.
Для поверхневих джерел виділяють, наступні види водозабірних споруд:
берегові водозабірні спорудження применяемяется при відносно крутих берегах річки, є бетонний або залізобетонний колодязь великого діаметру, винесений передньою стінкою в річку. Вода поступає в нього через отвори, захищені гратами, а потім проходить через сітки, що здійснюють грубе механічне очищення води;
руслові водозабірні споруди застосовуються зазвичай при пологому березі, мають оголовок, винесений в русло річки. Конструкції оголовков вельми всілякі. З оголовка вода подається по самотічним трубах до берегового колодязя; останній часто поєднаний з насосною станцією першого підйому;
плавучі водозабірні споруди - це понтон або баржа, на яких встановлюються насоси, що забирають воду безпосередньо з річки. На берег вода подається по трубах (з рухливими стиками), укладених на сполучному містку;
ковшові водозабірні споруди. Вода поступає з річки спочатку в розташований біля берега ківш (штучна затока), в кінці якого розміщується власне Ст с. Ківш використовується для осадження наносів, а також для боротьби з льодовими перешкодами – шугою і глибинним льодом.
Зона санітарної охорони (ЗСО) джерела водопостачання
Зони санітарної охорони (ЗСО) – територія, що включає джерело водопостачання і водопровід, інший об'єкт. ЗСО складається з поясів, на яких встановлюються особливі режими господарської діяльності і охорони, наприклад, для артезіанських свердловин охорони підземних вод від забруднення.
ЗСО організовуються у складі трьох поясів:
перший пояс (строгого режиму) включає територію розташування водозабірних споруд, майданчиків всіх водопровідних споруд і водопровідного каналу. Його призначення – захист місця водозабору і водозабірних споруд від випадкового або умисного забруднення і пошкодження. Перший пояс призначається.
другий пояс (пояси обмежень або зона мікробного забруднення) визначається гідродинамічною розрахунковою дорогою і включає територію, призначену для попередження забруднення води джерел водопостачання. Другий пояс враховує час просування мікробного забруднення води до водозабору, що приймається залежно від кліматичних районів і захищеності підземних вод від 100 до 400 діб – часу, протягом якого забруднення подія на поверхні за межами другого поясу досягне водоносного горизонту.
третій пояс (зона хімічного забруднення) визначається гідродинамічними розрахунками, виходячи з умови, що якщо за її межами поступають стабільні хімічні забруднення, то вони виявляться поза областю живлення водозабору або досягнуть її не раніше закінчення розрахункового терміну експлуатації. Мінімальний розрахунковий термін експлуатації свердловини – 25 років. Зазвичай для розрахунків використовують 10 000 діб, що приблизно на 10% більше, ніж 25 років, тобто 9125 діб[9, стор. 81].
Цікаві статті з розділу
Ландшафтна екологія
Ландшафтна екологія – наука про
комплексні взаємовідносини в екосистемах з географічної та екологічної точки
зору. Для позначення просторової взаємодії природних явищ в рамках визначеного
е ...
Екологічні проблеми Високопільського району Херсонської області
Ми, молодь 21 століття, вступаємо в життя в епоху бурхливого розвитку не тільки науки й техніки, а й негативних наслідків НТР та демографічного вибуху. Людству загрожує загибель в найближчі десятилітт ...
Вплив двоокису сірки, двоокису азоту та неорганічного пилу на організм людини
Україна
є однією з найбільших за територією, чисельністю населення та економічним
потенціалом держав Європи. Станом на 2005 рік населення України становило 48
мільйонів осіб. На території У ...