Стратегічні вектори управління еколого-соціо-економічною системою регіону

Стратегічні вектори управління еколого-соціо-економічною системою регіону

Загальне визначення управління, яке відображає існуючі відносини у системі "природа-суспільство" та їх антропогенний характер, можна сформулювати так: управління - це свідомий вплив людини на різноманітні господарські і природні об'єкти та процеси, що відбуваються в навколишньому середовищі, а також на людей, пов'язаних із ними, які здійснюються для отримання бажаних результатів. У цьому розумінні управління являє собою усвідомлений інформаційний вплив людини на об'єкт управління. Метою управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища як на національному, так і на регіональному рівні, у тому числі в умовах поліфункціональності регіонального розвитку.

Будь-якому управлінню передує формування цілей. Згідно з ними конструюється структура, визначаються системні функції, які мають забезпечити розв'язання цільових завдань.

Як констатує відомий вчений В. Шевчук, на підставі біотичних принципів гармонізації життєдіяльності і збалансованого розвитку спеціалістами сформульовано головні напрями державного екологічного управління на сучасному етапі:

• екологічне оздоровлення деградованих природних об'єктів, ландшафтів і стабілізація екологічного стану держави;

• відновлення природного потенціалу, ощадливе природокористування;

• формування національної екологічної мережі;

• охорона навколишнього природного середовища;

• забезпечення екологічної безпеки, зменшення антропогенного тиску і забруднення відходами;

• екологізація загальних функцій управління державою;

• екологізація соціально-економічного розвитку, вдровадження принципів збалансованого розвитку;

• розвиток національного екологічного партнерства.

Стратегія управління регіональним розвитком базується на результатах багатоаспектного аналізу стану регіону та його основних підсистем: економічної, соціальної та екологічної. При цьому визначаються основні характеристики регіону, чинники впливу на розвиток конкретних процесів і підсистем, потім визначаються тенденції розвитку, які мають бути оптимальними для даного регіону. Необхідно знати достовірний економічний, екологічний та соціальний стан, щоб не порушити існуючого балансу стабільності. Важливим залишається з'ясування сильних і слабких сторін не тільки економіки, а й соціальної інфраструктури і стану навколишнього природного середовища.

На основі проведеного аналізу регіону необхідно визначити оцінку його природно-ресурсного потенціалу, а саме його економіко-географічне положення; мінерально-сировинний, земельний, водний, рекреаційний потенціал та його просторовий розвиток; соціальний (демографічна ситуація, якісна та кількісна структура населення, соціальна інфраструктура); економічний (сільське та водне господарство, промисловість) та природоохоронний потенціал.

Цікаві статті з розділу

Очищення води за допомогою озонування
Прогрес людства, розвиток культури і саме життя знаходяться в прямій залежності від запасів, збереження і використання води. Загальні запаси води на земній кулі за оцінкою М.І. Львовича ск ...

Поняття Консорції в сучасній синекології та її значення у структуруванні біоценозів
Актуальність. Біоценоз це свого роду сукупність різних живих організмів, які заселяють певну ділянку простору та характеризуються певними стосунками між собою та пристосованістю до середовищ ...

Поняття про біосферу та атмосферу
Найхарактернішою істотною рисою планети Земля є існування на ній життя. Усю сукупність живих організмів та ту частину речовини планети, що перебуває в постійному обміні речовиною і енергією ...