Стратегічні вектори управління еколого-соціо-економічною системою регіону
Стратегічні вектори управління еколого-соціо-економічною системою регіону
Загальне визначення управління, яке відображає існуючі відносини у системі "природа-суспільство" та їх антропогенний характер, можна сформулювати так: управління - це свідомий вплив людини на різноманітні господарські і природні об'єкти та процеси, що відбуваються в навколишньому середовищі, а також на людей, пов'язаних із ними, які здійснюються для отримання бажаних результатів. У цьому розумінні управління являє собою усвідомлений інформаційний вплив людини на об'єкт управління. Метою управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища як на національному, так і на регіональному рівні, у тому числі в умовах поліфункціональності регіонального розвитку.
Будь-якому управлінню передує формування цілей. Згідно з ними конструюється структура, визначаються системні функції, які мають забезпечити розв'язання цільових завдань.
Як констатує відомий вчений В. Шевчук, на підставі біотичних принципів гармонізації життєдіяльності і збалансованого розвитку спеціалістами сформульовано головні напрями державного екологічного управління на сучасному етапі:
• екологічне оздоровлення деградованих природних об'єктів, ландшафтів і стабілізація екологічного стану держави;
• відновлення природного потенціалу, ощадливе природокористування;
• формування національної екологічної мережі;
• охорона навколишнього природного середовища;
• забезпечення екологічної безпеки, зменшення антропогенного тиску і забруднення відходами;
• екологізація загальних функцій управління державою;
• екологізація соціально-економічного розвитку, вдровадження принципів збалансованого розвитку;
• розвиток національного екологічного партнерства.
Стратегія управління регіональним розвитком базується на результатах багатоаспектного аналізу стану регіону та його основних підсистем: економічної, соціальної та екологічної. При цьому визначаються основні характеристики регіону, чинники впливу на розвиток конкретних процесів і підсистем, потім визначаються тенденції розвитку, які мають бути оптимальними для даного регіону. Необхідно знати достовірний економічний, екологічний та соціальний стан, щоб не порушити існуючого балансу стабільності. Важливим залишається з'ясування сильних і слабких сторін не тільки економіки, а й соціальної інфраструктури і стану навколишнього природного середовища.
На основі проведеного аналізу регіону необхідно визначити оцінку його природно-ресурсного потенціалу, а саме його економіко-географічне положення; мінерально-сировинний, земельний, водний, рекреаційний потенціал та його просторовий розвиток; соціальний (демографічна ситуація, якісна та кількісна структура населення, соціальна інфраструктура); економічний (сільське та водне господарство, промисловість) та природоохоронний потенціал.
Цікаві статті з розділу
Гідрологічні характеристики річки
Територією
Сумської області протікає 165 річок довжиною понад 10 км кожна, які належати,
до басейну Дніпра. Найбільші з них: Десна з притокою Сеймом, Ворскла, Сула,
Псел. Хорол. Густота річкової сі ...
Вимірювальні канали контрольно-вимірювальних систем в екології
Температура, як параметр теплового процесу, не піддається безпосередньому
вимірюванню. Одночасно вона є функцією стану речовини i зв'язана з внутрішньою
енергією тіл, а через енергію зв'язан ...
Базові методики прогнозування стану довкілля
"Існує широкий клас
явищ, у яких об'єктом спостереження служить яка-небудь числова величина або
послідовність числових величин, розподілені в часі. Температура, безупинно
записувана са ...