Еколого-історичні аспекти синтезу цукрових заводів

Найбільше розвинена цукрова промисловість у Вінницькій, Черкаській, Хмельницькій, Київській, Сумській, Полтавській та Харківській, Кіровоградській і Одеській областях.

Як і раніше, найбільшим заводом є Лохвицький цукровий комбінат зі щоденною потужністю 93 тис.центнерів. Інші комбінати: Куп'янський на Харківщині (денна продукція 40 тис. центнерів і річна продукція 123 000 т цукру-піску) і Первомайський (Миколаївська область); заводи: Засільський (на Миколаївщині), Пальмирський (Черкаська область), Орільський (Харківська область), Кременецький (Тернопільська область, річна продукція 68 000 т цукру). Цукор-пісок переробляється на рафінад на 15 рафінадних заводах (найбільші - Сумський і Одеський) і в 12 рафінадних цехах. Почавши з 1960-х pp., у зв'язку з зменшенням його споживання, виробництво рафінаду скоротилося. Значне падіння виробництва цукру відбулося протягом 1990 -1997 рр. - з 6 791 тис. т до 2 034 тис. т на рік. В 2011 році, після багатьох років занепаду галузі і ліквідації цукрозаводів, нарешті розпочато будівництво нового. Так у Вінницькій області в містечку Шпиків закладено найбільший в Європі цукрозавод (12 тис. т переробки буряків за зміну) . Україна, як відомо, належить до числа перших Європейських держав, які започаткували ще з 20-х років ХІХ ст. виробництво цукру з цукрових буряків. Це зумовлювалося досить сприятливими ґрунтово-кліматичними умовами для виробництва цукрової сировини, наявністю значних запасів дешевої кріпосної праці селян, стрімким нарощуванням попиту на цукор у Російській імперії та на експортні поставки зарубіжних країн. Цей процес супроводжувався бурхливим розвитком бурякопереробних промислових підприємств. У 90-х роках ХІХ ст. в Україні вже функціонувало 187 цукрових заводів. За цей період посівні площі під цукровими буряками збільшились у кілька разів і перевищили 500 тис. га, а виробництво цукру за сезон цукроваріння зросло до 590-600 тис. тонн. Швидкими темпами розвивалося цукробурякове виробництво в Україні і в першій половині ХХ ст. Після Великої Вітчизняної війни ця галузь харчової промисловості набула визначального характеру, стала важливим джерелом валютних надходжень країни. У 1990 році перед створенням демократичної незалежної держави в Україні функціонувало 192 цукрових заводи, які переробили за сезон 44,2 млн. тонн цукрових буряків і виробили 5383 тис. тонн цукру. Вихід цукру до ваги переробленої сировини становив 11,97%. Україна посіла п’яте місце після США, Бразилії, Індії і Китаю серед країн світу за обсягом виробництва бурякового цукру. Тут було зосереджено 20,7% усіх світових посівних площ цукрових буряків. Частка України у світовому валовому виробництві бурякового цукру досягла 13,3%. Річний обсяг експорту цукру країни становив 3663 тис. т, або майже 54% загального виробленого обсягу цієї продукції. Слід зазначити, що цукру у світовій практиці, як цінному харчовому продукту, відводиться досить важливе місце, яке зумовлюється його високою калорійністю (у 100 г міститься близько 400 ккал), особливими смаковими і дієтичними якостями, швидким впливом на відновлення працездатності людського організму. Разом з тим цукор характеризується важливою ознакою щодо можливості тривалого зберігання, тому належить до стратегічних продуктів харчування людської спільноти. З огляду на це цукор набув в Україні поряд із зерном важливого значення як найцінніша валюта. Слід підкреслити, що цукор, як незамінний харчовий продукт, досить широко використовується в інших галузях харчової промисловості, зокрема в хлібобулочній, кондитерській, спиртовій, плодоовочеконсервній, виноробній, лікеро-горілчаній, фармакологічній та інших галузях [18]. Цукробурякове виробництво в Україні має важливе значення для розвитку кормової бази тваринницьких галузей. Адже від промислової переробки 1 т цукрових буряків одержують близько 800 кг жому і 50 кг меляси. Ці відходи цукрової промисловості широко використовуються при годівлі великої рогатої худоби і свиней. Патока слугує сировиною для виробництва спирту, гліцерину, харчових дріжджів, молочної та лимонної кислоти тощо. Бурякова гичка використовується для згодовування худобі у свіжому вигляді та для силосування корму. Отже, з кожного гектара зібраних цукрових буряків при врожайності 300 ц крім 36-38 ц білого цукру додатково отримують до 45 ц корм. од. високоякісного корму як побічної продукції від посівів цукрових буряків і відходів їх промислової переробки. Водночас розвиток буряківництва має істотне соціальне значення для сільського господарства, забезпечуючи значне підвищення зайнятості сільського населення і разом з тим слугує важливим джерелом дохідності галузі. Посіви цукрових буряків характеризують розвиток інтенсифікації землеробства, підвищують його культуру і ефективність використання орних земель [12].

Цікаві статті з розділу

Екологічна адаптація флори і фауни пустель
На планеті певним чином зосереджені певні природні зони і їхні пояси, зумовлюючи певні особливості умов середовища, з відповідними флористичними і фауністичними угрупуваннями з їхніми еколо ...

Екологічні наслідки військової діяльності
Надзвичайні екологічні ситуації, що виникають внаслідок різного роду причин (господарської чи будь-якої іншої діяльності, аварій, катастроф, стихійних лих), негативно впливають на стан навко ...

Екологічні проблеми сільського господарства в Україні
В умовах науково-технічного прогресу значно ускладнились взаємовідносини суспільства з природою. Людина отримала можливість впливати на хід природних процесів, підкорила сили природи, почала опановува ...