Становлення моніторингу довкілля як напряму екологічної науки
Розвинені країни запровадили моніторинг довкілля в 60-70-ті роки XX ст., використовуючи системи спостереження і контролю за станом його окремих елементів, їх розроблення було започатковане у 30-ті роки, щоб контролювати природне середовище на великих водних об'єктах (визначали лише головні йони і біогенні елементи), а згодом (50-70-ті роки XX ст.) їх використовували і для спостережень за радіоактивним забрудненням природи, забрудненням атмосферного повітря і водних об'єктів.
Моніторинг довкілля в усіх розвинених країнах здійснюється на основі рекомендацій ООН з урахуванням національних особливостей. Наприклад, у Великобританії для цього створено мережу спостережень за хімічними сполуками з метою вивчення динаміки зміни середовища під їх дією, дослідження найменш стійких компонентів екологічних систем. Реалізується він на двох рівнях: моніторинг якості довкілля (оцінювання існуючого стану); «проблемний» моніторинг (оцінювання нових небезпечних, кризових екологічних ситуацій). Такий підхід дає змогу передбачати екологічні проблеми екосистем, своєчасно організовувати нові моніторингові програми. Моніторинг в Швеції має проблемний характер. Наприклад, спостереження за якістю води передбачає попереднє виокремлення певних проблем, розроблення стосовно кожної відповідної програми досліджень. Основою національних моніторингів країн СНД є геофізичний підхід - проведення спостережень за станом певних середовищ (атмосфери, ґрунтів, водних ресурсів) біосфери.
У СРСР, до складу якого належала Україна, моніторинг здійснювала служба спостереження і контролю за забрудненням природного середовища (формувалася з підсистем спостереження і контролювання забруднення атмосферного повітря, вод суші, морів, ґрунту, фонових забруднень певних середовищ). В Україні у 1992 р. розпочалося розроблення і впровадження системи екологічного моніторингу України відповідно до Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» та «Положення про державний моніторинг навколишнього середовища». Ця система передбачає спостереження за довкіллям, збирання, оброблення і оцінювання отриманих даних та прогнозування його стану, формування відповідних баз інформації, розроблення на їх основі науково обґрунтованих природоохоронних заходів, передбачення надзвичайних ситуацій техногенного, природного характеру, створення безпечних умов життєдіяльності людини.
Отже, моніторинг довкілля є дієвим засобом природоохоронної політики, здійснюваної відповідно до екологічних прогнозів.
Цікаві статті з розділу
Загальна екологічна оцінка стану навколишнього середовища в басейні річки
річка
басейн атмосфера забруднюючий
Спостереження
за довкіллям набули практичного значення ще на початку розвитку людства,
оскільки кожному індивіду, щоб вижити, необхідно було мати певну суму з ...
Екологічна мережа Донецької області
Природно-заповідна
справа в нашій країні на нинішньому етапі свого розвитку задекларована на
найвищому рівні як сучасний пріоритет довгострокової державної політики. Це,
безумовно, є свідче ...
Екологічна адаптація флори і фауни пустель
На планеті певним чином зосереджені
певні природні зони і їхні пояси, зумовлюючи певні особливості умов середовища,
з відповідними флористичними і фауністичними угрупуваннями з їхніми
еколо ...
Атмосфера завжди містить домішки природного та антропогенного походження. Основними забруднювачами є гази та тверді частинки.
Розрізняють хімічне, фізичне та біологічне забруднення водоймищ. Хімічне зумовлюється збільшенням вмісту у воді шкідливих домішок.
Забруднення ґрунтів відбувається: під час видобутку корисних копалин, внаслідок захоронення відходів та сміття, внаслідок аварій та катастроф тощо.