Аналіз результативності та конструктивності економічного механізму екологічного регулювання в Україні
Аналіз ставок платежів за забруднення свідчить про те, що розміри збору щороку скорочуються через дію інфляційних процесів, зменшуючи тим самим роль цього платежу як стимулу до зниження рівня забруднення довкілля (за період з 1995 р. індекс інфляції в Україні, за даними Державного комітету статистики, зріс у 2,2 раза). Отже, ставки платежів за забруднення є дуже низькими і не можуть заохочувати підприємства до інвестування екологічно безпечних інновацій, тому підприємствам вигідніше сплачувати їх. При цьому на практиці коштів вноситься менше, ніж планувалося через те, що багато підприємств не можуть дозволити собі сплачувати податки.
Система оподаткування стосовно використання природних ресурсів і забруднення довкілля видається дуже обтяжною для тих підприємств, які перевищують дозволені ліміти викидів, що зумовлюється наступними причинами:
- ставки оподаткування викидів, які перевищують встановлені нормативи, в п'ять разів вищі, ніж ставки оподаткування викидів, які не перевищують такі нормативи;
- в системі бухгалтерського обліку витрати на забруднення довкілля, які не перевищують встановлені нормативи, вважаються виробничими витратами (тобто відносяться на собівартість продукції), в той час як витрати на забруднення, які перевищують встановлені нормативи, покриваються за рахунок прибутку підприємств.
За останні п'ять років питома вага підприємств, які перевищують нормативи принаймні по одному параметру (середовищу), в загальній кількості підприємств зросла з 10% в 1996 р. до 30% в 2000 р. Наявність значної кількості підприємств, які перевищують нормативи забруднення, та різні рівні сплати платежів підтверджують існування проблеми неефективності системи примусового стягнення платежів за забруднення довкілля.
Слід зауважити, що з 1999 р. примусове стягнення екоплатежів посилилося після того, як функцію їх зборів було передано від місцевих органів Міністерства екології та природних ресурсів України до Податкової адміністрації. Якщо у 1997 - 1999 рр., за даними Державного комітету статистики України, загалом по країні підприємства сплачували лише 20 - 30 % пред'явлених екологічних зборів, то у 2000 р. - 36 %, а в 2001 р. - 64 %. До речі, фахівці з Держкомстату впевнені в існуванні лінійної залежності між обсягами сплачених екоплатежів та "рівнем підвищення ефективності впровадження економічного механізму природокористування". Крім того, на їх думку, яка видається щонайменше помилковою з огляду на вітчизняну практику фінансування природоохоронних заходів, "щорічне підвищення частки сплати екологічних зборів створює сприятливі умови для здійснення екологічної політики щодо збереження та відновлення ресурсів навколишнього природного середовища" [12, с. 317].
Існує також думка, що плата за забруднення - це по суті вимагання грошей з підприємств, причому вони повинні платити двічі: і за саме забруднення, й за те, щоб знизити або попередити його. Через це видатки на охорону навколишнього середовища виявляються подвійними. При цьому, "у гонитві за отриманням якомога більших коштів в оплату за забруднення, природоохоронні органи недостатньої уваги надають заходам щодо недопущення забруднень" [22, с. 89].
Аналогічна ситуація також із штрафами за екологічні порушення. Оскільки в Україні більшість штрафів за екопорушення встановлюються в абсолютних показниках або ґрунтуються на розрахунку неоподаткованого мінімуму доходів населення, остільки існуюча система штрафів взагалі не виконує своєї екологічно позитивної регулятивної функції. А за висновком експертів Світового банку, "штрафи за забруднення навколишнього середовищ розглядаються частіше як джерела доходу, а не як засоби для боротьби із забрудненням довкілля" [23, с. XVIII].
Серйозною проблемою сьогодення, яка потребує негайного вирішення, є практика фінансування екологічних програм та природоохоронних заходів.
Статистичні дані красномовно свідчать, що протягом 90-х років державні витрати на охорону навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів постійно скорочувались, тоді як надходження від природокористування становлять майже незмінну частку доходів бюджету. Зокрема, в бюджеті 1997 року видатки на природоохоронні цілі склали 0,2% до всіх видатків, тоді як кошти за природокористування сформували 12% його доходної частини. В 1998 - 1999 рр. відбулось подальше скорочення державних витрат на охорону природного середовища та раціональне використання природних ресурсів - у порівнянні з відповідною бюджетною статтею 1997 року вони зменшились до 0,18% усіх видатків, передбачених бюджетом [24, с. 40].
За розрахунками, на охорону навколишнього природного середовища та ядерну безпеку, попередження та ліквідацію надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха спрямовується 11 – 19% від платежів за використання природних ресурсів і збору за забруднення довкілля [25, с. 14]. При цьому фактичні обсяги фінансування значно нижчі за обсяги, які передбачаються у державному бюджеті. Таким чином, з року в рік видатки по розділу державного бюджету "Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека" значно менші від надходжень до бюджету за природокористування. За висновком фахівців Світового банку, в Україні "витрати на охорону довкілля простують шляхом понижуючої тенденції", а за даними Міністерства екології та природних ресурсів в Україні, загальні витрати на охорону навколишнього природного середовища в останні роки зменшились з 21,6 грн. до 18,6 грн. на 1000 грн. ВВП [7, с. 32].
Цікаві статті з розділу
Екологічна оцінка впливу діяльності ЗАТ Юрія м. Черкаси на довкілля
Молочна промисловість належить до провідних у харчовій і переробній
промисловості та формує достатньо привабливий за обсягами ринок. Це пов'язано з
тим, що продукція молочної галузі займає в ...
Загальна екологічна оцінка стану навколишнього середовища в басейні річки
річка
басейн атмосфера забруднюючий
Спостереження
за довкіллям набули практичного значення ще на початку розвитку людства,
оскільки кожному індивіду, щоб вижити, необхідно було мати певну суму з ...
Екологічні проблеми міст України
Сучасній людській цивілізації властиві стрімкі темпи урбанізації. Вони вирішальне зумовлені двома факторами — «демографічним вибухом» другої половини XX ст. та науково-технічною рево ...