Містобудівельне освоєння ландшафтної основи Києва: етапи та тенденції

• Із середини XIX до початку XX століття, у період розвитку капіталізму, зростає значення Києва як центру внутрішньої торгівлі. Спостерігається інтенсивне збільшення населення та території міста;

• Із 1918 року розвиток міста стає на рейки індустріальної (соціалістичної) розбудови. У Києві розгортається житлове, промислове, адміністративне та культурне будівництво, яке ведеться планово з впровадженням індустріальних методів;

• Після 1945 року швидкими темпами були усунуті руйнування періоду війни. Сучасне будівництво посиленими темпами ведеться на нових територіях, реконструюються старі квартали міста [31].

Для унаочнення аналізу містобудівного освоєння ландшафтів території Києва, з'ясування основних етапів і тенденцій формування ландшафтно-архітектурних систем і комплексів міста для кожного часового зрізу були змодельовані ареали містобудівного освоєння (рис. 2.2).

До десятого століття ареал містобудівного освоєння ландшафтів території міста складався з дрібних полів, землеробських, культових та промислово-торгових поселень підвищеної слабохвилястої лесової рівнини та заплави Дніпра.

Рис. 2.2. Ареал містобудівного освоєння ландшафтів Києва до X століття

Межі первинного містобудівного освоєння ландшафтів підвищеної слабохвилястої лесової рівнини, складеної лесовидними суглинками із ясно-сірими та сірими лісовими легкосуглинковими ґрунтами під свіжими дібровами та судібровами, складали землеробські та культові поселення. Інше ядро містобудівельного освоєння у межах ландшафтів слабохвилястих заплав, утворених пісками із прошарками суглинків із дерновими й лучними супіщаними та піщано-легкосуглинковими (фрагментами оглеєними) ґрунтами під різнотравно-злаковими луками складав промислово-торговий осередок Подолу. Давнє ядро Києва, як відомо, складалося із двох частин – «Верхнього Міста» на підвищеній слабохвилястій лесовій рівнині та «Нижнього Міста» (Поділ) на заплаві Дніпра біля гирла Глибочиці.

До середини X століття були повністю заселені розчленовані відлогі й пологі схили та останці між верхньою і нижньою частинами міста, з'явилась необхідність в його розширенні. У середині X століття ареал містобудівного освоєння складається із одного домінуючого поля освоєння, що охоплює урочища підвищеної слабохвилястої лесової рівнини (Верхнього Міста) відлогих і пологих схилів лесової рівнини та заплави Дніпра (Поділ). В кінці X століття площа верхньої частини міста значно збільшується за рахунок забудови Міста Володимира і спорудження його укріплень, однак на цю частину міста, розташовану на лесовому плато, припадало не більше (6%) міської забудови, на схили (33%), а більше половини території (61%) займала нижня частина Міста – Поділ, розташована на високій заплаві Дніпра [8].

У ХІ-ХІІ столітті, у зв'язку з посиленням політичного і адміністративного значення міста та поширення громадського будівництва (спорудження Софійського собору, багатьох церков, монастирів палаців), збільшується верхня частина міста і створюються нові фортечні споруди – Місто Ярослава 72 га, Місто Ізяслава – 6 га, Копирів кінець – 40 га. Площа Верхнього Міста збільшується до 130 га і досягає 34% від загальної площі забудови. Водночас зростає до 180 га нижня (подільська) частина (49% території), зводяться оборонні споруди у північно-західній частині. У цей період зростає значення давньокиївської агломерації, що складалась із дрібних поселень (Берестове, Дорогожичі), монастирів (Печерський, Видубицький, Кловський, Кирилівський). Ареал містобудівного освоєння складається із основного Давньокиївського поля освоєння (Верхнє Місто – Поділ) та дрібних ядер містобудівного освоєння – поселень та монастирів. Усі дрібні поля освоєння були розташовані у межах урочищ підвищеної слабохвилястої та горбисто-хвилястої лесової рівнини, складеної лесовидними суглинками із сірими та темно-сірими лісовими легкосуглинковими ґрунтами під свіжими дібровами та грудами (грабовими дібровами) на той час вже розораними, із значним землеробським освоєнням, що свідчить про наслідування ландшафтно-архітектурними системами у процесі містобудівельного освоєння центрів землеробських ландшафтно-господарських систем. Загальна площа містобудівного освоєння у ландшафтах широколистяно-лісового типу становить 51% території (рис. 2.3).

Цікаві статті з розділу

Екологічний аудит, як основний інструмент екологічного менеджменту
Постановка проблеми. Основою розвитку світової спільноти в XXI столітті за рішенням Конференції ООН з охорони навколишнього середовища в Ріо-де-Жанейро (1992) прийнята концепція сталого розв ...

Генетичні типи островів та їх флористична різноманітність
Одним із найважливіших завдань сучасної ботаніки є детальне дослідження флори та рослинності конкретних регіонів, у першу чергу територій, які й досі зберігаються у природному або малотрансф ...

Проблеми утилізації твердих побутових відходів в малих містах (а прикладі смт. Ставище)
У результаті неконтрольованих демографічних процесів ряду азіатських країн відбувся різкий ріст чисельності населення Землі, що уже перевищує 6,4 млрд. докорінно змінився вплив людини на при ...