Екологічна зональність Світового океану
Світовий океан є складною структурно-функціональною системою із специфічною геологічною і геоморфологічною будовою, геохімічними, фізико-хімічними і біологічними процесами, які протікають у товщі води і донних відкладеннях. Він відрізняється від континентальних водойм особливим характером обміну речовин і потоку енергії. Це стосується як океаносфери (водних мас океану), так і її взаємодії з атмосферою і дном.
У структурі Світового океану і морів розрізняють три основні частини: прибережне мілководдя (материкову відмілину), перехідну зону від прибережної відмілини до великих глибин океану (материковий схил) та основну глибоководну частину (океанічне ложе).
Океани і моря по вертикалі і горизонталі розділяються на окремі зони. Прилегла до морського дна зона називається бенталь, а товща води — пелагіаль. Найбільше екологічне і господарське значення має прибережна зона або літораль. До літоралі належить прибережна частина мілководдя, яка поширюється в глибину моря до переходу в материковий схил приблизно на глибині 150—200 м. Саме тому двохсотметрову ізобату вважають межею материкової відмілини. її ширина в середньому досягає 70 км, а її площа по всій акваторії, з урахуванням морів, становить близько 7,6 % площі Світового океану.
Літоральну зону розділяють на: а) супралітораль — прибережну смугу, яка заливається водою під час високих припливів та хвильового забризкування; б) власне літораль (евлітораль), або припливно-відпливну смугу берега; в) мілководдя, або сублітораль, що є нижньою межею літоралі і входить у глибину моря. Вона окреслюється поширенням фотосинтезуючих донних рослин.
Товща води, що вкриває материкову відмілину, називається епіпелагіаль. Материковий схил (батіаль), який інколи називають підводним цоколем континентів, бере свій початок у тій частині дна, яка круто змінює кут нахилу і різко заглиблюється в океан (море) до переходу в ложе, або абісаль. Такий злам відбувається на глибинах близько 3 км. Абісаль на глибині 6—7 км переходить в ультраабісаль (рис. 1) [4].
Окрему екологічну зону становлять донні відкладення морів і океанів, що формуються протягом тисячоліть або цілих геологічних періодів як внаслідок процесів, що протікають у земній корі, так і внаслідок відмирання великих мас водяних організмів, які осідають на дно у вигляді "дощу трупів". У різні геологічні періоди формувалися різні типи донних відкладень, серед них найважливіші — глобігериновий, птероподовий, діатомовий мули та червона глина, різновидністю якої є радіолярієвий мул. Усі ці відкладення суцільним шаром укривають дно морів і океанів. Глобігериновий мул містить до 64 % кальцієвмісних організмів, які на 53 % складаються з вапняних черепашок корененіжок Globigerina. Він займає більше половини площі дна Атлантичного та Індійського океанів. Птероподовий мул відрізняється наявністю черепашок крилоногих та кіленогих молюсків, що містять до 79 % кальцію. Діатомовий мул у більшій своїй частині складається з кремнієвмісних панцирів діатомових водоростей (41 %), а кальцієвмісні організми становлять лише 22 %. Такий мул широкою смугою лежить уздовж усіх берегів Антарктиди та в північній частині Тихого океану. В червоній глині органічних решток небагато, але в радіолярієвому мулі кремнієвмісні скелети радіолярій становлять не менше 80 %. У Чорному морі донні відкладення шельфової зони формуються, головним чином, з двостулкових молюсків мідіїй (Mytilus galloprovincialis) та модіоли (Modiola phaseolina).
Рис. 1. Екологічні зони Світового океану
Пелагіаль (Pelagos — відкрите море) — це товща води морів чи океанів, яка є середовищем для водяних організмів, не пов'язаних з донним життям. Її межа простягається від літоралі до самих найглибших точок Світового океану.
У свою чергу пелагіаль поділяється на три зони. Це епіпелагіаль (глибини 0—200 м), батіпелагіаль, або товща води над материковим схилом, та абісопелагіаль — товща води над океанічним ложем [8].
Епіпелагіаль — найпродуктивніша зона морських екосистем. В її верхній частині найбільш інтенсивно протікають біологічні процеси (фотосинтез автотрофних організмів (фітопланктону) і утворюється первинна органічна продукція, яка використовується тваринними організмами, що живуть у батіпелагіалі, абісопелагіалі і бенталі та існують за рахунок органічної речовини, яка надходить з епіпелагіалі — безпосередньо або через трофічні ланцюги. Проте на глибині 2,5—3 км, біля підземних термальних вод, органічні речовини можуть утворюватись в результаті хемосинтезу хемоавтотрофних бактерій.
Цікаві статті з розділу
Еколого-економічні аспекти раціонального природокористування
Суттєво:
Після
вивчення матеріалу ви повинні:
Знати:
- що
таке екологічний збиток; з яких витрат він складається;
- як
встановлюється плата за забруднення навколиш ...
Екологічне значення сукцесій
Якщо біогеоценоз не перебуває в стані швидкої або середньої сукцесії, то
продукція, біомаса й видове багатство в ньому коливаються навколо певного
середнього значення в результаті процесів с ...
Оцінка міграції цезію і стронцію на радіоактивно забруднених агроландшафтах приватних господарств та присадибних ділянок південної частини Київської області
Актуальність теми. Масштаб Чорнобильської
катастрофи, найтяжчої за всю історію людства техногенної катастрофи, добре
відомий як вченим, так і політикам всього світу. В навколишнє середовище
...