Поняття про заповідну справу та природно-заповідний фонд України

Природно-заповідний фонд України включає біосферні та природні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Увесь цей природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання і розглядається як складова частина світової системи природних територій і об'єктів, що перебувають під особливою охороною.

Заповідна справа - це пріоритет сучасної природоохоронної політики держави. Концепція розвитку заповідної справи передбачає розвиток та вдосконалення мережі природно-заповідних територій, системи керування ними та зростання їх суспільного значення для розвитку держави. Важливе значення має розробка і впровадження ефективного економічного механізму функціонування системи природно-заповідного фонду, що передбачає, зокрема, звільнення заповідників від оподаткування (плати за природні ресурси тощо) та впровадження єдиного порядку формування Державного бюджету щодо виділення коштів на збереження і розвиток природно-заповідного фонду. В основі природно-заповідної справи лежать такі принципи:

створення в заповідниках як своєрідних "еталонах" природи умов, необхідних для збереження і розвитку всіх видів тварин і рослин;

підтримання екологічної рівноваги ландшафтів шляхом охорони природних екосистем;

можливість вивчати еволюцію природних екосистем як у регіональному, так і в більш широкому біогеографічному плані; вирішувати багато аутекологічних і синекологічних питань;

мережа природно-заповідних об'єктів повинна відображати широтно-меридіанні, а в гірських регіонах - висотні закономірності поширення екосистем;

включення в сферу діяльності заповідників соціально-економічних питань, пов'язаних із задоволенням рекреаційних, краєзнавчих та інших потреб населення. Природно-заповідні території відіграють неоціненну роль в екологічному вихованні, освіті та в формуванні екологічного світогляду у широких верств населення та підростаючого покоління.

Відносини у галузі охорони, відтворення і використання природно-заповідного фонду регулюються Законом "Про природно-заповідний фонд України" (прийнятий 16 червня 1992 р) та державною Програмою перспективного розвитку заповідної справи в Україні (затверджена 22 вересня 1994 p). Закон визначає правові основи організації, охорони, використання територій та об'єктів фонду. Основна мета Програми - забезпечити збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду, гарантувати обґрунтований розвиток заповідної справи на період до 2015 року.

Для керування заповідною справою створено Головне управління національних парків і заповідної справи при Міністерстві природних ресурсів. У листопаді 1997 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову про вдосконалення державного керування заповідною справою. Крім цього, прийнято ряд постанов Верховної Ради, уряду, ведеться інтеграція з країнами Європи - здебільшого з метою забезпечення дії в Україні міжнародних конвенцій.

Першочерговими і головними завданнями розвитку заповідної справи на найближчі роки визначені такі завдання:

довести площі об'єктів природно-заповідного фонду до 5, а в окремих регіонах - до 10 відсотків площі України чи відповідного регіону;

підвищити флористичну, ценотичну, фауністичну та ландшафтну репрезентативність природно-заповідного фонду. Ця проблема набуває нині особливого значення у зв'язку з необхідністю збереження всіх компонентів екосистем, а не лише рідкісних. Зберегти все багатство різних типів природного різноманіття на перших порах можна через механізм удосконалення класифікації категорій природно-заповідного фонду, потім її запровадження, що є основою репрезентативної мережі природно-заповідних територій;

активізувати роботу по створенню у прикордонних місцевостях міждержавних природно-заповідних територій. Питання формування транскордонних природно-заповідних територій є особливо актуальним, оскільки саме в цих місцях ще концентруються великі простори малозмінених лісових масивів, лук, водно-болотних угідь. За Севільською стратегією кожна країна, у тому числі й наша, повинна забезпечити створення біогеографічної мережі біосферних заповідників. Усі вони потребують підвищення ступеня репрезентативності по відношенню до регіону, який представляють:

створити Державний кадастр природно-заповідного фонду України;

розробити Національний план дій по збереженню та раціональному використанню водно-болотних угідь;

удосконалити систему державного управління, насамперед, заповідниками та національними природними парками;

удосконалити існуючу класифікацію територій природно-заповідного фонду;

Цікаві статті з розділу

Екологічна оцінка природних умов басейну річки Рудка (Волинська область)
Значення водних артерій важко переоцінити. Річки, наприклад, забезпечують водою господарську діяльність людини, її повсякденний попит, відіграють важливу роль у функціонуванні суспільства. ...

Вода в харчуванні людини
Вода є одним з найважливіших елементів біосфери. Без води неможливе життя людей, тварин і рослин. Людина без води може прожити не більше 5-6 діб. Організм дорослої людини складається в серед ...

Характеристика забруднювачів ґрунтового покриву внаслідок антропогенної діяльності
Забруднення ґрунтового покриву, внаслідок діяльності промислового сектору, пояснюється осіданням твердих частинок, а також попаданням в ґрунт забруднюючих речовин в результаті мокрого очищення атмо ...