Характеристика джерел забруднення атмосферного повітря в басейні річки
Борошномельне виробництво, завдання якого полягає у переробці зерна на харчове та фуражне борошно (рос. - мука), є одним з найдавніших надбань людської цивілізації, коріння якого сягають у надра первісного ладу. Провідні позиції зберігає галузь та пов'язані з нею під галузі і в сучасній структурі харчової промисловості більшості країн світу, в тому числі й в Україні. Сировинною основою галузі є багатопланове зернове господарство, в зв'язку з чим розрізняють борошно пшеничне, житнє, ячне, вівсяне, кукурудзяне, гречане тощо. Виробляється борошно на спеціалізованих борошномельних заводах або у спеціальних цехах хлібокомбінаті Залежно від способу переробки зерна розрізняють борошно разового (грубого), оббивного або сортового помелу. Сучасне борошномельне виробництво об'єднує кілька цехів. Першим цехом борошномельних підприємств є зерносховище, яке приймає привезене безпосередньо з ланів зерно, і здійснює сортування зерна за видами та якістю, забезпечуючи його роздільне зберігання у відповідних умовах температури та вологості. Із зерносховищ зерно потрапляє у зерноочисні цехи, де за допомогою триєрів, сепараторів, магнітних установок та іншого устаткування воно очищується від домішок, а на спеціальних лущильних машинах позбавляється від поверхневих покривів. Після цього проводиться кондиціювання зерна, при якому різні сорти зерна змішуються в одну по мельну групу, забезпечується необхідний рівень вологості сировини (15,5%) тощо. Основні процеси борошномельного виробництва здійснюються у розмельному цеху, де відбувається подрібнення зерна на спеціальних вальцевих верстатах. При цьому зерно спочатку підлягає грубому подрібненню, а потім утворені крупки подрібнюються на тонке борошно. Одночасно у цьому цеху за допомогою спеціальних машин (механічних сит) здійснюється просіювання продуктів помелу та їх розділення на різні фракції. Заключним етапом борошномельного процесу виступають так звані вибійні операції (фасування борошна у мішки, їх зважування тощо).
Основні відходи борошномельного виробництва складають висівки (рос - отруби), які використовуються як один з найцінніших видів кормів у тваринництві (саме ця обставина сприяла згаданому вище поєднанню комбікормового виробництва з борошномельним у рамках єдиної галузі, хоч вони й орієнтується на принципово різні напрямки використання кінцевої продукції).
Отже, якість борошна залежить не тільки від якості й виду зерна, але й помелу та ступеня очищення борошна вія подрібнених оболонок зерна (висівок). Саме тому одним з основних критеріїв при визначенні сорту борошна виступає так званий вихід борошна. Якщо висівки не виділяються окремо, то маса одержаного борошна дорівнює масі переробленого зерна, тобто вихід борошна становить 100%. Якщо з 100%-ого борошна вилучається 10% висівок, то вихід борошна складатиме 90% і так далі. Отже, можна говорити, що із зменшенням показників виходу зростає якість борошна, його білизна тощо (одночасно слід мати на увазі, що з вилученням висівок борошно втрачає деякі вітаміни).
Пересічно на виготовлення 1 т борошна витрачається близько 1,25 т зерна). Разом з тим, не дивлячись на таку високу матеріалоємність галузі, борошномельне виробництво доцільно розміщувати саме у районах споживання, оскільки транспортабельність борошна значно менша, ніж у сировини.
З борошномельним виробництвом тісно пов'язуються галузі харчової промисловості, які безпосередньо виготовляють найважливіші продукти харчування - хлібопечення, макаронна та круп'яна промисловість.
Хлібопечення в останні десятиріччя перетворилося на важливу галузь промислового виробництва, основними ланками якого виступають хлібозаводи. Кінцевий продукт галузі -хліб - є основаним продуктом харчування для більшості народів світу. Основна маса хліба (у тому числі й в Україні) випікається із суміші пшеничного та житнього борошна. Такий хліб завдяки високому вмісту особливої білкової речовини - клейковини - відрізняється пористістю, приємним смаком та поживністю. До того ж він порівняно довго може зберігатися У свіжому вигляді і не черствіти. Принагідно зауважимо, що у деяких країнах світу перевага віддається хлібу, випеченому з інших видів борошна - кукурудзяного (США, Румунія, Угорщина), ячмінного (Південна Німеччина), вівсяного (Шотландія. Швеція) тощо.
В усіх випадках технологічний процес хлібопечення починаєтеся з дозування борошна після чого замішується місиво (борошно змішується з теплою водою, у яку долаються дріжджі сіль, іноді цукор та інші компоненти, передбачені рецептурою при виготовленні конкретного сорту хліба). Після ретельного перемішування місиво ставлять на бродіння (при температурі 27-30°С у ньому швидко активізується діяльність дріжджів і бактерій, завдяки чому місиво збільшуєте я в об'ємі і підіймається, тобто дозріває). Дозріле місиво розрізають на Шматки розкатують і надають йому певної форми. Формоване місиво після додаткового відстоювання, під час якого знову активізуються пронеси бродіння і місиво "підходить" (збільшується в об'ємі) направляється безпосередньо на випікання, що здійснюється у спеціальних печах при температурі 240-280°С. Випечений хліб повільно охолоджується, причому вік частково втрачає вологу і вагу (до 6-13% від початкової маси місива) . Таку втрату маси при випіканні хліба називають упіканням (рос. - упек). Разом з тим маса випеченого хліба завжди більша від маси борошна, використаного при замішуванні місива (за рахунок води, солі та інших домішок. Цю різницю в масі готового хліба і борошна, яка часто сягає 30-50%, називають припічкою (рос. - прииск). Завдяки припічці загальний вихід готового хліба помітно перевищує кількість потрібного борошна (пересічно на виготовлення 1 т хліба використовують, 0,62-0,75 т борошна).
На сучасних хлібозаводах всі згадані процеси хлібопечення механізовані, що дозволяє не тільки збільшити кількість продуктивности виробництва, але й значно зменшити собівартість хліба. Якість хліба, як і використаної сировини (борошна, води, домішок), на хлібопекарських підприємствах постійно контролюється спеціальними лабораторіями.
Підприємство ВАТ ’’ Рівне хліб ’’ відносять до п’ятого класу шкідливості, тому розмір санітарно - захисної зони становить 50 м.
Оксиди азоту (NO, N02 та. N 20) для людини в десятки разів небезпечніше, ніж CO. Їх багато в районах TEС металургійних і хімічних заводів (виробництво азотної кислоти та нітратів, анілінових фарб, целулоїду, віскозне шовку). З'єднуючись з водою у дихальних шляхах, оксиди азоту утворюють азотну та азотисту кислоти, які спричинюють сильні подразнення слизової оболонки і тяжкі захворювання. Ці сполуки поглинаються листям рослин, які втрачають свої кормові якості та хворіють.
Цікаві статті з розділу
Екологія міських систем
Що являє собою місто? Передусім,
місто уже на початку свого існування являло собою факт концентрації населення
знарядь виробництва, капіталу, тоді як для села характерним і донині є
протиле ...
Проблеми забруднення атмосфери та знищення озонового шару
Атмосфера
- це повітряна оболонка Землі, значення якої важко переоцінити. Збереження
теплоти і захист живих організмів від згубних доз космічного випромінювання,
джерело кисню для дихання, ...
Оцінка міграції цезію і стронцію на радіоактивно забруднених агроландшафтах приватних господарств та присадибних ділянок південної частини Київської області
Актуальність теми. Масштаб Чорнобильської
катастрофи, найтяжчої за всю історію людства техногенної катастрофи, добре
відомий як вченим, так і політикам всього світу. В навколишнє середовище
...